Інформатики, математики і весняні Ґорґани

Днями відбувся тиждень математичного факультету СНУ імені Лесі Українки. Кульмінаційним заходом цього дійства став туристичний похід у Карпати 16-18 травня. Подібний похід був такої ж пори минулого року. Поки що це радше збіг, та плекаю надію, аби стало традицією факультету.
    А розпочиналося все так. Спочатку було анонсовано оголошення на факультеті та в соціальних мережах. Зо два тижні збору групи і ось ввечері 15 травня ми уже стартуємо. У складі двадцять однієї людини під пісню „Я їду в Карпати, зелені Карпати” вирушаємо із Луцька. Хтось спить, хтось дрімає, хтось слухає доранку заздалегіть підібрану музику, де оспівуються гори, ґоралі, Черемоші та смереки. Так би мовити розпалюємо апетит до звідання гір. Хтось же їде уперше.
    Ранок. Автобус долає останні кілометри серпантинних доріг. Із вікна видно як карпатські села мов на долоні компактно розміщені між гір. Невдовзі ми вже сходимо на полонину Красна, почавши із Колочави.
Фото1
Фото села Колочава, зроблене на першому невеличкому привалі
Незважаючи на те, що серед нас було багато новачків, та все ж таки до шостої години по обіді ми пройшли зо десять кілометрів. Дещо спустившись із гірського хребта, на затишній невеличкій поляні із потічком розбили своє наметове містечко.
Фото2
Наше наметове містечко Пятихатки – така собі маленька Україна в горах
Відразу прийнялися за розведення вогнища і приготування вечері. На перше – традиційно український червоний борщ.
Фото3
В казані вариться борщ. Денна виснаженість диктує вже... От і печемо на вогні ковбасу та сало. Зліва направо: А. Роговський, М. Равлюк, М. Волошин, Ю. Павленко, С. Степанюк.
Після ситної вечері, приготованої на смачнющій воді із цього ж невеличкого струмочка, пора взятися і за культурну програму. Цікаві розмови за чашкою чаю біля багаття, споглядаючи на міні вистави, пантоніми. Найбільш затяжними виявилися співи, до опівночі. Починали із «Волинь моя» – закінчували закарпатськими мандровницькими. Пісенника із сорока пісень нам було мало.
пісенник
Пісеннику трохи дісталося від дощів
На відео виконують «Пісню про рушник»: Ю. Савчук, А. Хомяк, А. Уляницький, А. Роговський(зліва направо)
На ранок ті, що менше співали, вже о 6-й пішли на гору Стримба. Зійшовши на неї, по-справжньому зрозуміли місцеву коломийку:
Колочаво, Колочаво, яка ти маленька.
Яка в тобі, Колочаво, вода студененька.
Лише там – на вершині, торкаючись руками холодних хмар, а очима вихоплюючи крихітні біленькі будиночки у підніжжі гір серед різних відтінків зеленого.
Фото4
Частина групи на горі Стримба, висота 1719 метрів.
Інша частина групи  о 9-й рушила в протилежну сторону, вдалину полонини Красна. Стерегти табір залишилося двоє. Ми теж намотали до вечора близько 15 кілометрів. Вражаюче було зустріти високо на полонині отару овець і кіз. Благотворний звук від дзвіночків на вівцях. Неймовірними були оповідки вівчарів. Не можу коротко не передати основного. До прикладу, у даній отарі було близько 400 овець. Їх випасало чотири вівчарі. Кожен видоює тричі на день сто овець. Запевняють, що за дві години справляються. Ну не знаю... Може ми не все зрозуміли, бо багатьма гуцульськими словами вони послуговувалися: йо, цімбор, пой, біров, студня, фіджя, кілько, таника та ін. А в цих діалектизмах то криються витоки нації і скарби нашої мови. Починаєш розуміти яка багатюща українська.
Фото5
Ось такі прикраси носять поважні ґоральські кози.
Настав ще один вечір. Безконечно можна дивитися на захід сонця, тим паче коли лунає ген-ген у гори устами молодих хлопців і дівчат українська пісня. Цього ж вечора, завдячуючи Андрію Роговському, бажаючі могли відвідати чорну баню і зануритися в крижану воду потічка.
Третьго дня робимо спільне фото і вирушаємо із місця нашого таборування.
Фото6
Спільне фото: двадцять + один фотографує. Із прапором, як завше, першокурсник Іванчук Олег
Варто відмітити, що особливого статусу і серйозності походу надавала участь викладачів: зав. кафедрою геометрії і алгебри, доцента Волошиної Т.В., Павленко Ю.С., Гришанович Т.О., Степанюка С., що є старшими викладачами кафедри прикладної математики та інформатики.
При поверненні в село на одній із найкрасивіших вершин хребта із превеликим бажанням всі однодушно виголосили молитву «За Україну».
Неймовірно духовна атмосфера і піднесення під час молитви
У селі ще мали споглядання експонатів музею «Старого села». Затим – дорога додому. Цікавого було настільки багато, що жодна стаття не здатна всього передати. Ось пропоную вірш «Про гори» Марини Кузьменко, який влучно передає велич звіданих нами Ґорґан.
Отак-от просто закохатися у гори,
А потім все життя любити їх
Смереки із ялицями в покорі
А на віддалених вершинах тане сніг.


І очі манить непроглядно гарна зелень.
І час спиняється,
Щоб глянути й собі
На білі хати
В горах схованих поселень
І на стежини, що блукають у траві.


Там інший світ і навіть сонце, що сідає.
Туман долинами
Розлого й гордо ліг
Отак-от просто закохатися у гори.
А потім все життя любити їх

  Вчимося відпочивати разом, заодно і вивчати куточки Срібної Землі. Певен, що кожен уже подякував особисто керівнику ВМО "Хорс" – Корсун Оксані, та не можу не висловити ще раз  від усіх вдячности. Спасибі Вам, пані Оксано!
Лаборант, ст. викладач за сумісництвом
кафедри прикладної математики та інформатики
Степанюк Сергій